Осанна тобі, осанна!" — кидАли гіллЯ від пальми,
"Месії хвала і шана!" — юрмився цікавий люд.
І роєм гуділо: "Слава, Тобі, іудейський царю!"
Котились слова величні і нарід сходивсь зусюд...
І слухали Боже слово, приймали Його науку,
Зцілялися від хвороби, звільнялися від бісів...
А рівно за тиждень після засуджений був на страту.
І знову юрмився нарід — Ісус на хресті висів...
Та нині йому гукали: "Якщо Ти і справді Божий,
То величчю сили Духу звільнись і зійди з хреста!.."
У муках вмирала віра, потріскались губи чорні,
Ісус споглядав на кривду і мирно чекав кінця.
А потім гукнув: "ЗвершИлось!" і духа віддав Отцеві.
І небо немов сказилось — роздерлося від громів.
А люди, безвірні люди, лякались й чекали чуда...
Та чуда таки не сталось... У душах їх Бог зітлів...
А вчив же: "Якщо з гірчичне зернЯтко в вас бУде віра,
То скажете скелі — зрушся — і та по корИться вмить"...
Убогі душею люди, убогими і зостались,
Ісус же вознісся в Небо й праворуч Отця сидить.
А вірив, що все немарно, що світ цей його полюбить,
Що вирве людей в зневіри, в безбожності та гріха...
Він знав, що будЕ розп'ятий, що в муках вмирати бУде...
Та відкуп віддав за грішних: найбільше що мав, — життя.
© Оксана КУЗІВ "Відкуп"
